Музейна кімната Івана Семеновича Дробного
Музейна кімната Івана Семеновича Дробного
Є люди, як зорі. Вони згасають, а світло, яке вони дали, ще довго мандрує всесвітами наших душ. Таким був Іван Семенович Дробний – світла, добра людина; педагог, наставник; Відмінник народної освіти, член Спілки письменників України, ветеран праці, почесний громадянин міста Золотоноші.
Народився Іван Семенович 16 січня 1931 року в селі Богуславець, що пологими пагорбами понад тихоплинною річечкою Сухий Згар тягнеться впритул від Пальмири майже до самої Золотоноші.
Батьки, Семен Данилович та Клавдія Омельянівна, одружились і побудували «хату з лободи», у якій народився і зростав, знайомлячись зі світом, майбутній поет. Іван Семенович говорив, що рідний край для нього є «божественним шматочком землі, що пахне неймовірно і сяє тихими божественними барвами…»
Це хто мене кличе, о доле,
На мрева буланім коні?..
Прадавня закоханість в поле
Не вмерла з дідами в мені.
Люблю його в квіті і в плоді,
В грозу і як сонце сія.
Шовковим промінням мелодій
До поля прив’язаний я.
Семирічну школу закінчив у своєму селі, а середню – в сусідньому Вознесенському. Мрія піти вчитися на журналіста, але батьки не мали копійки за душею навіть на те, аби він поїхав у Київський університет складати вступний екзамен. Навчався у Черкаському педагогічному університеті, де знайомиться із красунею-студенткою з фізико-математичного факультету, яка в майбутньому стане його дружиною та матір’ю їхніх двох дочок Світлани та Лесі.
Після закінчення університету з відзнакою близько 30 років свого життя І. С. Дробний віддав школі. Працював учителем у Шполянському районі. Згодом у Золотоноші в училищі механізації сільського господарства . Потім перейшов працювати спершу до районного відділу народної освіти, а далі у школу № 6 заступником директора з навчально-виховної роботи, де й завершив свій учительський шлях.
Лірична, зрощена на родючій запашній землі, душа Дробного рвалася до творчості, поєднував педагогічну діяльність з написанням віршів.
Наводим учням героїчні дати.
Зачитуєм про подвиги цитати.
Хай не герої ми, але… але…
Чи щось є в нас, щоб учням приклад брати?
Зростають учні, а на їх путі –
Скрізь громадянства сходинки круті.
Щоб сяли їм високі ідеали,
Потрібно бути нам на висоті.
Іван Семенович – член Національної спілки письменників України, лауреат обласної премії імені Василя Симоненка, автор багатьох збірок поезій: «Добридень люди» (1962); «Білий світ» (1976); «Блакитне дерево Дніпра» (1988); «Груша серед поля» (1996). Автор прозової книги «Хата з лободи» (2003), до якої увійшли автобіографічна повість і літературні портрети краян, вибраних творів «Вереснева золота печаль» (2005), «За пагорбами літ» (2006), «Котить заєць кавуна» (2008), «В Златокраї жито половіє» (2008).
У кожному вірші Івана Дробного є своя, на перший погляд, здавалося б проста, філософія, але то тільки на перший погляд. Насправді ж його поезія всуціль пронизана житейською філософією, філософією людини обдарованої, талановитої, коріння якої глибоко в землі, а крона вишумовує у небі художніх образів і високих почуттів.
Читати вірші Івана Дробного – це спілкуватися зі світом, який тебе оточує, з людьми – щирими, добрими, гостинними і працьовитими, з кожною бадилинкою і комахою, без яких не було б цього життя, дарованого нам Всевишнім.
Вважаємо, краще за всі слова похвали скажуть самі про себе поезії Івана Дробного – людини, вельми залюбленої у рідну землю і рідне слово, скромного трудівника на неозорій ниві нашої національної літератури.
Відходять в вічність миті, день за дниною,
Ніхто не буде вічним на землі.
Ви показали, як прожить життя Людиною,
За це ми з вдячністю Вас згадуємо всі.
Фото експозицій музейної кімнати Івана Дробного
