Пам'яті директора Володимира Івановича Олексієнка
Ніби десь задзвонив дзвоник, який чули тільки вони і зазбиралися на урок наші вчителі. Спочатку І.С.Дробний, за ним невдовзі - М.В.Галат. А в перший день весни у траурному човнику труни відправився вічною небесною дорогою і їх директор – Володимир Іванович Олексієнко.
Він народився на Чорнобаївщині – у селі Богодухівці. Коли почалася війна, батько пішов боронити рідну землю, мати з малими дітьми переїхала в Золотоношу. Тут він семирічним хлопчиком у 1943 році дізнався, що батько згорів у пекельному вогні Курської дуги. В цьому році Володя вступає до першого классу четвертої школи. Вже змалечку звик розраховувати на власні сили, добуваючи собі хліб насущний: збирати в полі колоски, допомагати матері обробляти город, ловити в річці в’юнів, пасти корову.
У школі добре вчився, займався спортом, обирався головою учкому та секретарем комсомольської організації.. Був постійним учасником олімпіад з математики, фізики, хімії.
Цю навчальну та громадську активність хлопець переніс і на фізико-математичний факультет Черкаського педінституту, де навчався з 1953 по 1957 роки. Навчання поєднував з роботою лаборантом на кафедрі фізики, здобув права кіномеханіка, інструктора з туризму, водія мотоцикла та шофера, підтвердив 1-й розряд з важкої атлетики.
Зразу ж після закінчення педінституту Володимир Іванович призначається вчителем фізики у Ковтунівську середню школу, а з 1959 до 1974 року працює на цій же посаді у Золотоніській СШ № 6.Колеги по шостій школі, згадуючи Володимира Івановича, говорили про особливу привабливість, інтелектуальне багатство, притаманні йому. Він часто в учительській піднімав теми, які потім обговорювались протягом перерв, або й після уроків. Ота атмосфера духовної окриленості, якою надихав молодий учитель, допомагала піднятися над повсякденністю.
Високий теоретичний рівень підготовки у поєднанні зі значним педагогічним досвідом дають можливість В.І.Олексієнку майстерно проводити уроки. Він умів фізику поєднати з лірикою і наукова мова щедро пересипалася цитатами з віршів М.В.Ломоносова про Сонце та Полярне сяйво, народжувалися найновіші гіпотези, які ще не внесено до підручника, вказувалося на залежність грипозних і серцево-судинних захворювань людини від сонячної активності.
Крім цього він співає в учительському хорі, керує комсомольською організацією. Створює перший в районі шкільний кінотеатр, готує з числа учнів механіків кінопересувок та учителів-кінодемонстраторів, очолює профком школи. У нього щороку проходять практику студенти Черкаського педінституту. Він позаштатний інспектор райвно, керує районним методоб’єднанням учителів фізики, творчо підходить до його роботи, організовуючи обмін передовим педагогічним досвідом, взаємовідвідування уроків… Він зумів побувати з учителями фізики в кількох київських школах та інституті надтвердих матеріалів Академії наук УРСР. Як незмінний голова місцевого комітету профспілки, Володимир Іванович – ініціатор колективних відвідин театру, кіно, концертів, пам’ятних місць країни.
В.І.Олексієнко обирався депутатом міської та районної Рад народних .депутатів.
У різких куточках країни працюють його випускники, з яких понад сто обрали професію інженера, близько 70 – офіцери, спеціалісти в області ракетної техніки, радіозв’язку, саперної справи, авіаспеціалісти. 20 трудилися головами сільськогосподарських підприємств, а 15 стали учителями фізики. Є науковці. Ось такий ужинок.
Ставши в 1974 році заступником директора школи, а згодом і директором, Володимир Іванович багато зробив для удосконалення навчально-виховного процесу в своєму педколективі, для підвищення педагогічної майстерності кожного вчителя. Він умів налагоджувати дружні зв’язки з шефами, щоб поповнювати матеріальну базу школи . Умів згуртувати вчителів, учнів та батьківський загал на вирішення невідкладних шкільних, практичних справ.
Більше сорока років пропрацював В. І.Олексієнко на педагогічній ниві. За сумлінну працю він відзначений більш як двадцятьма грамотами, починаючи від районних та міських і закінчуючи міністерськими. Має медаль «Ветеран праці», нагороджений значком «Відмінник народної освіти».
Добрий слід на землі залишив Володимир Іванович у своїх нащадках, його згадують добрим словом вдячні учні та колеги. Хай воздасться йому в Царстві Небесному за його добрі справи.
